Перерва для відпочинку й харчування: як не порушити законодавства
- працівники пропонують скоротити перерву, щоб піти з роботи раніше
- приймаєте працівника на неповний робочий день і не знаєте, чи встановлювати йому перерву
- сумніваєтеся, чи включати перерву в робочий час
- працівник у робочий час хоче розв’язувати особисті питання
Перерва для відпочинку й харчування (далі — перерва) має тривати не більше ніж дві години (ст. 66 Кодексу законів про працю України; КЗпП).
Мінсоцполітики в листі від 03.02.2012 № 31/13/133-12 зауважує: законодавство обмежило максимальну тривалість перерви, але не визначило мінімальної. Тож тривалість має бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення.
Про те, що в колективному договорі, треба зазначати режим роботи, тривалість робочого часу й відпочинку, ідеться й у статті 7 Закону № 3356.
Отже, трудове законодавство не містить вимог щодо мінімальної тривалості перерви. Визначте її в правилах внутрішнього трудового розпорядку або колективному договорі. Зважайте: за час перерви працівники мають встигнути відпочити й поїсти.
Якщо приймаєте працівника на неповний робочий день, у наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу встановіть йому індивідуальний графік роботи.
Зазвичай перерву надають через чотири години після початку робіт. Тож якщо працівник працює чотири години на день, перерва не обов’язкова. Це питання також врегулюйте в наказі.
Якщо іншим працівникам установи незручно взаємодіяти з працівником, який працює без перерви за індивідуальним графіком роботи, запропонуйте працівникові інший графік. Наприклад, чотири години роботи розірвати загальною перервою з 13:00 до 14:00:
- дві години роботи з 11:00 до 13:00;
- перерва з 13:00 до 14:00;
- дві години роботи з 14:00 до 16:00.
Отже, рішення, чи встановлювати перерву працівникові, який працюватиме неповний робочий день, ухвалює і фіксує в наказі керівник.
Зазвичай час перерви до робочого часу працівника не враховують і, відповідно, не оплачують.
Однак існують роботи, де через умови виробництва встановити перерву не можна (ч. 4 ст. 66 КЗпП). Причина — працівник мусить постійно перебувати на робочому місці. У цьому разі надавайте працівникові можливість приймати їжу протягом робочого часу. Включайте час приймання їжі до робочого часу й оплачуйте його. Перелік робіт, порядок і місце, де працівник прийматиме їжу, зазначте в колективному договорі або затвердьте наказом (розпорядженням). Погодьте з профспілковим комітетом цей розпорядчий документ.
Якщо працівник виконуватиме роботу, яка не потребує виробничої необхідності постійно бути присутнім на робочому місці протягом дня без перерви, органи контролю трактуватимуть це як погіршення умов праці. Наслідок — фінансові санкції.
Пропонуємо чотири варіанти. Вибір залежить від того, як часто й на який час працівник хоче відлучатися з роботи.
Якщо працівнику треба відлучатися з роботи на 1—2 години, у правилах внутрішнього трудового розпорядку пропишіть перерву тривалістю 2 години. Так ви не порушите вимогу частини 1 статті 66 КЗпП про максимальну тривалість перерви.
Установіть працівнику неповний робочий день, а заробітну плату нараховуйте пропорційно до відпрацьованого часу. Неповний робочий день можете встановити працівнику навіть на один день. Законодавство не передбачає мінімального періоду, на який можна ввести режим неповного робочого часу.
Установіть працівнику індивідуальний графік роботи. Тобто початок та кінець роботи працівника не збігатиметься з початком і кінцем роботи інших працівників.
Запропонуйте працівникові гнучкий режим робочого часу. Цю можливість передбачає стаття 60 КЗпП. Коли запроваджуєте гнучкий режим робочого часу, передбачайте:
- фіксований час, протягом якого працівник обов’язково має бути на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки;
- змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах норми тривалості робочого часу, яку йому встановили;
- час перерви.
Змінний час та час перерви працівник зможе використати, щоб розв’язувати особисті питання.
Вибраний варіант оформте документально: пропишіть режим роботи в наказі (розпорядженні), положенні про оплату праці або письмовому трудовому договорі.